Гайворонський Петро
Євгенович,
Учитель історії та
права
Красноармійського
НВК
ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА ТА
ІСТОРИКО-КРАЄЗНАВЧА НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКА Й ПОШУКОВА РОБОТА УЧНІВ
Сімдесят
років минуло від переможного закінчення Другої Світової війни. Шість років тривала
найзапекліша війна, яку протягом своєї історії знало людство. Україна була в
епіцентрі кривавих подій війни довгих шість років. Війна для українського
народу розпочалася 1 вересня 1939 року, коли Німеччина напала на Польщу і
тривала 6 років. Українські солдати в складі польської армії боронили Варшаву і
Гданськ, чинили опір на Вестерплятте. А 17 вересня 1939 року згідно Українські
солдати і складі Червоної армії беруть участь у поході на Західну Україну та
Західну Білорусь.
22 червня
1941 року рано вранці Німеччина за підтримки своїх союзників — Італії,
Угорщини, Румунії, та Словаччини — раптової без попередження напала на СРСР.
Почалася Німецько-радянська війна, яку у радянській та сучасній російській
історіографії називають Великою Вітчизняною Війною. Україна опиняється в самому
центрі кривавих подій.
В
прикордонних боях 1941 року Червона армія, не дивлячись на героїчний спротив,
отримала нищівну поразку й протягом двох трьох тижнів була відкинута до
кордонів 1939 року.
У новому
наступі на центральній ділянці радянсько-німецького фронту, розпочатому 10
липня, група армій «Центр» вже 16 липня захопила Смоленськ та оточила основні
сили відновленого радянського Західного фронту. На хвилі цього успіху, а також
враховуючи необхідність підтримати наступ на Ленінград і Київ, 19 липня Гітлер,
незважаючи на заперечення армійського командування, наказує перенести
спрямування головного удару з московського напрямку на південний (Київ, Донбас)
і північний (Ленінград)[36]. Відповідно до цього рішення танкові групи, що
наступали на Москву, виведено зі складу групи «Центр» і спрямовано на південь
(2-а танкова група) і на північ (3-я танкова група). Наступ на Москву мали
продовжити піхотні дивізії групи армій «Центр», але бої в районі Смоленська
тривали, і 30 липня група армій «Центр» отримала наказ перейти до оборони.
Таким чином, наступ на Москву було відкладено, який відновився лише восени 1941
року.
Протягом
літа-осені більша частина України була окупована німецько-фашистськими
військами. На територіях зайнятих ворогом розпочалася звитяжна партизанська
війна. Десятки тисяч українців брали участь у радянських партизанських загонах
та УПА. Партизанські загони Ковпака, Вершигори та Сабурова перетворилися в
потужні армії опору окупантам, добре озброєні, дисципліновані, часом з
артилерією й навіть танками вони брали участь у визволення цілих районів
України, а частина цих армій проводила глибокі рейди в тилу ворога.
Але до
перемоги шлях був тривалим і жертовним. Влітку 1942 року територія України була
окупована цілком. У 1942-1943 роках відбулося дві вирішальні битви,
Сталінградська і Курська, які ознаменували початок корінного перелому в ході
Другої світової війни. Розпочалося визволення України. Восени 1943 року були
визволені Донбас, Слобожанщина й уся Лівобережна Україна, а жовтні-листопаді
1943 року відбулася битва за Дніпро, яка знаменувала завершення корінного
перелому і початок звільнення Правобережної України. 27 жовтня 1944 року від
загарбників була звільнена уся територія Україна.
Новий етап
війни полягав у визволенні від окупантів країн Центральної Європи, окупованих
нацистами у 1939-1941 р.р. В ході визвольного походу радянської армії були
звільнені Польща, Чехо-Словаччина, Югославія, Австрія, частково Норвегія,
знищені тоталітарні режими й визволені
території Румунії, Угорщини, Болгарії, а на завершальному етапі був звільнений
від нацизму німецький народ.
Дорогою
ціною далася народам світу, у тому числі українському, перемога над нацизмом.
Війна принесла людству багатомільйонні жертви, у війні загинув кожен четвертий
мешканець Білорусі, кожен п’ятий поляк, кожен сьомий українець. У війні
загинули 60 мільйонів осіб, 90 мільйонів стали інвалідами. Колосальними були
матеріальні збитки. Лише військові збитки обчислюються 4 трильйонами доларів.
Колосальними
були військові втрати України німці спалили разом з мешканцями 250 сіл, у 230
таборах і гетто від рук нацистів загинули 5,5 мільйонів чоловік, ще 2,5
мільйони загинули на фронтах війни. З 2,8 млн осіб, яких гітлерівці вивезли до
Німеччини з СРСР для роботи на промислових підприємствах і в сільському
господарстві, близько 2,4 млн були з України. Втрати українського народу у
війні становили 40-44 % від загальних втрат СРСР.
Не слід
забувати, що саме під час другої світової війни відбулися перші атомні
бомбардування населених пунктів – японських міст Хіросіма та Нагасакі. А
невдовзі світ опинився на порозі ядерної війни, яка залишається до нашого часу.
Під час
міжнародного судового процесу в Нюрнберзі фашистську та нацистську ідеології
визнано злочинними й заборонено. У багатьох західних країнах зросла підтримка
комуністичних партій через їхню активну участь у боротьбі під час війни та
повоєнну економічну кризу.
Головним
уроком Другої світової війни повинно було стати не допустити нових воєн. Для
цього була створена Організація Об’єднаних націй з більш широкими
повноваженнями, ніж Ліга Націй. Однак, як і її попередниця, ООН не змогла
запобігти нових воєн та збройних конфліктів, зокрема, сучасного конфлікту на
Сході України.
Мешканці
Донеччини брали активну участь у всіх згаданих вище подіях. Лише з міста
Красноармійська та Красноармійського району у бойових діях брали участь близько
15 тисяч осіб. Серед них були солдати і офіцери, які пройшли бойовий шлях від
перших оборонних боїв до штурму Берліна. Перш за все слід назвати імена
генерала, а в майбутньому Маршала Радянського Союзу К.С. Москаленка, Героя
Радянського Союзу М.О.Олександрова, Героя Соціалістичної праці Ф.Т.Моргуна,
генерал-майора М.А.Глобенка, полковника І.О. Іванова, капітана М.С. Мошенського
та інш.
У
Красноармійську завершився легендарний рейд Кантемирівської дивізії в ході
Ворошиловградської наступальної операції «Стрибок» взимку 1943 року. В Красноармійському
діяло декілька підпільно-диверсійних і партизанських груп. Частина підпільників
дожили до наших днів. Подібна доля була у активних учасників Другої світової
війни Селідового, Димитрова, Добропілля, Новогродівки та інших міст і сіл
Донбасу. Мало ветеранів війни дожили до наших днів, ще менше з них при здоров’ї та добрій пам’яті. Але вони залишаються живими джерелами народної пам’яті про війну. А скільки
зберігається фотографій того часу, листів,документів. Вони є в експозиціях і
фондах краєзнавчих музеїв, в архівах, у сімейних альбомах. Це безцінні джерела
історії, які слід вивчати, висвітлювати та оберігати юним дослідникам –
спадкоємцям і нащадкам солдат Перемоги.
Література та джерела
1.
Фонди КЗ
«Красноармійський історичний музей».
2. Фонди Державного архіву Донецької області.
3. Вовенко В. Все, что было не со мной, помню. – Донецк:
«Донбасс». – 2009
4. История Второй Мировой войны в 12-ти томах. Т.12. – М.:
«Воениздат». – 1985.
5. История городов и сел. Украинской ССР. Донецкая область.
– К.: «АН УССР». – 1976
6. Костюченко Ю. Подполье Красноармейска в годы Великой Отечественной
войны // Любимый город. – Донецк: «Каштан». – 2013. – с.9-13
7. Олейников М. Красноармейск. – Донецк: «Донбасс». – 1974.
8. Стрюк В.Н. Слава и доблесть Донбасса. // Любимый город. –
Донецк: «Каштан». – 2013. – с.38-55
9.
Рачок Л. Они
освободили наш край // Любимый город. – Донецк: «Каштан». – 2013. – с.5-9
Немає коментарів:
Дописати коментар